Що таке кристалурія: симптоми, причини, діагностика та методи лікування

Кристалурія — це стан, який може свідчити як про тимчасові зміни в харчуванні чи режимі пиття, так і про розвиток захворювань нирок та сечовивідних шляхів. Такий симптом не завжди означає серйозну патологію, але ігнорувати його не варто. Іноді кристалурія може стати передвісником утворення каменів у нирках, що значно ускладнює перебіг хвороби.

Ця стаття допоможе розібратися, які симптоми можуть вказувати на проблему, що саме провокує появу кристалів у сечі, як проводиться діагностика та які методи лікування застосовуються. Інформація буде корисною людям, які вже отримали результати аналізів з виявленими кристалами, а також тим, хто стежить за здоров’ям сечовидільної системи.

Що таке кристалурія

Кристалурія — це стан, за якого в сечі виявляються кристали різних солей, що утворюються внаслідок порушення обміну речовин або змін у роботі сечовидільної системи. Найчастіше вона визначається як лабораторна знахідка під час аналізу сечі і не завжди супроводжується клінічними симптомами.

Іншими словами, кристалурія (або солі в сечі) — це своєрідний сигнал організму про можливі проблеми з водно-сольовим балансом, харчуванням або ризик формування каменів у нирках. Це явище може як бути тимчасовим, так і стати початком розвитку сечокам’яної хвороби. Вважається важливим діагностичним показником, що допомагає лікарям своєчасно визначити зміни у функціонуванні нирок і призначити необхідні обстеження або профілактичні заходи. Хоча на перший погляд вона може здаватися незначним відхиленням, ігнорувати її не слід.

Читайте також: Цистит у жінок

Причини виникнення кристалурії

Кристалурія може як з’являтися у здорових людей під впливом харчування чи способу життя, так і бути проявом різних захворювань. Власне, поява кристалів у сечі не завжди означає патологію, але якщо це явище стає регулярним — варто звернутися до лікаря.

До основних причин кристалурії належать:

• неправильне харчування — надмірне вживання білкової їжі, продуктів з високим вмістом пуринів (м’ясо, бульйони, субпродукти) чи щавлевої кислоти (шпинат, щавель);

• недостатнє вживання рідини — дефіцит води в організмі призводить до підвищеної концентрації солей у сечі;

• хронічні або гострі захворювання нирок — запальні процеси, що змінюють склад сечі та сприяють кристалізації солей;

• порушення обміну речовин — спадкові чи набуті стани, які впливають на баланс кальцію, фосфору, сечової кислоти;

• вживання деяких лікарських препаратів — особливо тих, що впливають на метаболізм або мають сечогінний ефект;

• інфекції сечовивідних шляхів — бактерії можуть змінювати кислотність сечі, що сприяє утворенню кристалів.

Причини кристалурії доволі різноманітні: від цілком безпечних і тимчасових до серйозних патологій. Тому для точної оцінки стану важливі додаткове обстеження і консультація спеціаліста.

Симптоми кристалурії

Кристалурія може протікати безсимптомно і виявлятися лише під час лабораторного аналізу сечі. Проте іноді вона супроводжується характерними проявами, які варто знати, щоб вчасно звернутися до лікаря:

• зміна кольору сечі — може ставати каламутною або мати осад;

• поява болю чи дискомфорту під час сечовипускання — свідчить про подразнення слизових оболонок сечовивідних шляхів;

• часті позиви до сечовипускання — навіть за невеликої кількості сечі;

• біль у нижній частині живота або в попереку — може бути пов’язаний з рухом кристалів у сечовивідних шляхах;

• домішки крові в сечі — виникають в разі травмування слизової гострими кристалами;

• загальні прояви — слабкість, дискомфорт, іноді спостерігається незначне підвищення температури.

Поява симптомів кристалурії завжди є сигналом для проведення детальної діагностики та виявлення причини порушення.

Читайте також: Пісок і камені в сечовому міхурі

Види кристалів у сечі

Кристалурія може мати різне походження, адже кристали в сечі утворюються з певних солей і сполук. Їх виявлення допомагає лікарю не лише підтвердити наявність порушення, але й зрозуміти, який саме процес відбувається в організмі. Різні види кристалів можуть свідчити про особливості харчування, порушення метаболізму чи розвиток захворювань нирок.

Серед основних видів кристалів у сечі виділяють:

1. Урати. Формуються із сечової кислоти та її солей. Часто з’являються після надмірного вживання м’яса, бобових, копченостей. Високий рівень уратів може вказувати на ризик подагри чи сечокам’яної хвороби.

2. Оксалати. Складаються з кальцієвих солей щавлевої кислоти. Їх поява може бути пов’язана з надлишком у раціоні шоколаду, шпинату, ревеню або з порушеннями в обміні речовин. Оксалати здатні пошкоджувати слизову та провокувати мікротравми.

3. Фосфати. Утворюються за підвищеної лужності сечі, що часто трапляється після вживання молочних продуктів чи овочів. Можуть з’являтися в разі інфекцій сечових шляхів.

4. Цистинові кристали. Рідкісні, але свідчать про спадкове порушення — цистинурію. Це патологічний стан, за якого в сечі накопичується амінокислота цистин.

5. Кристали трипельфосфатів (струвіти). Найчастіше з’являються за хронічних інфекцій сечовивідних шляхів, особливо якщо збудниками є бактерії, що розщеплюють сечовину. Вони швидко ростуть і можуть формувати великі камені.

Наявність кристалів вказує як на тимчасові зміни, пов’язані з дієтою, так і на серйозні порушення в роботі нирок та обміні речовин.

Діагностика кристалурії

Виявлення кристалурії базується на лабораторних методах, які дозволяють оцінити стан сечовидільної системи та визначити, які саме кристали наявні в сечі. Правильна діагностика важлива для встановлення причини, адже від цього залежатиме подальше лікування. Використовують такі методи:

1. Загальний аналіз сечі. Це базовий тест, що дозволяє визначити наявність кристалів, їхню кількість та форму. Він також показує рівень білка, лейкоцитів і бактерій, що допомагає виявити супутні патології.

2. Мікроскопія осаду сечі. Під мікроскопом лікар може точно ідентифікувати вид кристалів — урати, оксалати, фосфати чи інші.

3. Біохімічний аналіз крові. Дозволяє оцінити обмінні процеси в організмі та виявити можливі порушення, які сприяють утворенню кристалів.

4. Добовий аналіз сечі. Проводиться для точнішого вимірювання кількості солей, що виділяються протягом дня. Це допомагає оцінити ризик формування каменів у нирках.

5. УЗД нирок і сечового міхура. Використовується для виключення сечокам’яної хвороби та оцінки стану органів.

Правильне визначення виду кристалів і причин їх появи є основою для вибору тактики лікування кристалурії.

Читайте також: Лікування та профілактика інфекцій сечовивідних шляхів

Лікування та профілактика кристалурії

Лікування кристалурії завжди залежить від виду кристалів, причини їх утворення та супутніх захворювань. Основна мета терапії — запобігти переходу від осаду кристалів до формування каменів у нирках і розвитку сечокам’яної хвороби. Тому вона обов'язково включає такі заходи:

1. Коригування харчування. За наявності оксалатних кристалів обмежують продукти з високим вмістом щавлевої кислоти (шпинат, буряк, шоколад), уратних — зменшують споживання м’яса та бобових, фосфатних — обмежують молочні продукти.

2. Достатній питний режим. Регулярне вживання води (не менше 1,5–2 літрів на добу) сприяє вимиванню кристалів із сечовидільної системи.

3. Медикаментозна терапія. Лікар може призначити засоби, які коригують кислотність сечі та допомагають розчиняти певні типи кристалів.

4. Фітопрепарати. Застосовуються для м’якого діуретичного ефекту, зменшення запалення та профілактики рецидивів.

Окрему роль у лікуванні кристалів у сечі відіграє сучасний рослинний препарат Канефрон^® Н. Він рекомендований за кристалурії як допоміжний засіб у складі медикаментозного лікування. Завдяки комбінації рослинних компонентів Канефрон^® Н допомагає зменшити запальні процеси, покращує відтік сечі та знижує ризик утворення каменів. Це робить його доречним як за уратної, так і за оксалатної чи фосфатної кристалурії.

Профілактика кристалурії також має велике значення:

• підтримка збалансованого харчування з урахуванням особливостей обміну;

• регулярний контроль аналізів сечі, особливо за схильності до сечокам’яної хвороби;

• дотримання питного режиму;

• уникнення тривалого зневоднення, особливо влітку та під час фізичних навантажень.

За правильного підходу можна значно знизити ризик ускладнень і підвищити якість життя пацієнта.